Уроки карантину: що радять очільниця МОН і керівник департаменту освіти

Робота над помилками потрібна не тільки учням. 2019/2020 навчальний рік був непростим для всіх. Які висновки зробили для себе всі учасники навчального процесу? “Нова українська школа” зібрала коментарі управлінців освіти, директорів шкіл і вчителів.

У цьому матеріалі пропонуємо відповіді від т.в.о. міністра освіти і науки України Любомири Мандзій і директора департаменту освіти і науки Хмельницької ОДА Олега Фасолі.

Відповіді від директорів шкіл і вчителів читайте невдовзі на нашому сайті.

– Що, на вашу думку, вдалося під час дистанційного навчання?

Любомира Мандзій: Дистанційне навчання в Україні відбувалося по-різному. Ми взагалі не були готові до такого виклику, але, на мою думку, ми впорались із ним. Проте ми маємо, що удосконалювати, і розуміємо, які уроки враховувати, щоби бути готовими в майбутньому до подібних викликів.

На початку було багато викликів. З 12 березня діти й учителі опинилися в домашніх умовах. Довелося оперативно на них реагувати. Але згодом ситуація стабілізувалася. Навчальним закладам довелося використовувати нові інструменти в роботі.

На канікулах чимало директорів шкіл узяли на себе управлінський аспект. Знаючи про відгуки батьків і вчителів, вони оперативно відреагували й забезпечили вчителів необхідним. Вчителі теж досить швидко з’ясували для себе, які платформи краще використовувати зі своїми учнями, щоби було зручно, безпечно й цікаво.

Я можу стверджувати, що система освіти в перший тиждень змогла стабілізуватися й налагодити механізми взаємодії. Варто зазначити, що вчителі в багатьох випадках відчули підтримку й допомогу від учнів і батьків. Батьки в цій ситуації проявили себе як активні учасники процесу.

Для доступу до освіти додатковим інструментом стала школа онлайн.

Щоби забезпечити повноцінне дистанційне навчання, необхідно щоби були відповідні доступи як у педагога, так і у здобувача освіти до всіх ресурсів.

Через сторінку департаменту освіти у Facebook я розмістив опитування для батьків. 80% батьків сказали, що школи їх інформували про організацію дистанційного навчання. Тобто школа вважає батьків учасниками освітнього процесу, і це важливо. 93% опитаних батьків сказали, що їхні діти брали участь в освітньому процесі дистанційно.

– З чим виникли найбільші труднощі?

Любомира Мандзій: Найбільші труднощі в реалізації нового формату роботи були пов’язані з технічними умовами – не в усіх є однаково вільний доступ до інтернету, і не всі мають ком’ютери чи ноутбуки, щоби використовувати їх саме для навчання. І цей виклик ми не зможемо подолати.

Ще одним із серйозних викликів стало те, що учні не завжди виходили на контакт з учителем. Ми рекомендували вчителям більше комунікувати з батьками, з’ясовувати причину, налагодити інший спосіб контакту з огляду на обставини родини.

Олег Фасоля: Серед основних причин, які перешкоджають ефективнішій організації форми навчання, 36% батьків відповіли – зацікавленість дитини, 20% – небажання вчителя зацікавити дитину, 41% – брак доступу до якісного інтернет-покриття, 18% – брак ґаджетів, 21% – неволодіння вчителем сучасними технологіями. Це серйозний виклик для школи.

На запитання, як часто ваша дитина займається з педагогом за технологіями віддаленого доступ, 62% батьків сказали – щодня. 14% – 1–2 рази на тиждень. 24% – інколи.

Чи втомлює вашу дитину організація навчальних занять під час карантину саме з використанням технологій віддаленого доступу? На це запитання 61% батьків відповіли, що втомлює, 39% – не втомлює.

Не всі діти, особливо школярі початкової ланки, готові навчатися за технологіями віддаленого доступу. Для них це складно.

– Які труднощі не вдалося подолати навіть згодом?

Любомира Мандзій: Можемо впевнено говорити, що в багатьох випадках вдалося реалізувати взаємодію між шкільною спільнотою: вчителі ділилися технікою, директори дозволили користуватися шкільними планшетами й учням, і вчителям. Такі приклади є.

Олег Фасоля: Наявність інтернету в школі не означає, що можна організувати навчання з елементами віддаленого доступу. Такий доступ має бути в дитини і вчителя вдома. Але так було не скрізь. Телефонний зв’язок – це не дистанційне навчання.

– Що потрібно покращити / змінити в налагодженні дистанційного навчання?

Любомира Мандзій: Карантин показав, що відбулося підсилення автономії закладів освіти. Адже 15 тисяч шкіл в Україні не можуть мати уніфікованого рецепту роботи в умовах дистанційного навчання.

Ми зараз працюємо над положенням про дистанційне навчання, яке плануємо оприлюднити до початку липня.

Також триває робота над створенням єдиної онлайн-платформи, яка дасть змогу об’єднати спільноту вчителів, дасть можливість використовувати ресурси продуктивніше, ефективно проводити навчання, конструювати уроки з використанням сучасних технологій. Сподіваюся, що з 1 вересня цього року наші вчителі й учні матимуть доступ до онлайн-платформи.

Також запрошуємо спільноту вчителів до обговорення питання створення центрів професійного розвитку (триває до 8 червня, – ред.). У концепції цих центрів закладена інша філософія. Передбачається, що в центрах професійного розвитку вчителі отримуватимуть консультативну допомогу та підтримку, але не контроль.

Я переконана, треба позбутися страху, варто пробувати нове. Зміни не відбуваються без нашої участі, творити нове – це складно, але треба виходити із зони комфорту.

Олег Фасоля: Карантин певною мірою переверне з ніг на голову сприйняття освітнього процесу як батьками й учнями, так і навчальними закладами.

Навчальні заклади стануть сучаснішими, вони змушені будуть робити уроки цікавішими. Буде серйозна конкуренція між учителями.

Буде по-іншому відбуватися формування освітніх програм і навчальних планів. Не секрет, що часто навчальні програми в школах можуть формуватися не з позиції доцільності для учня, а з позиції необхідності тижневого знавантаження вчителя.

У формуванні освітньої програми має перемогти маса проактивних учителів, дітей і батьків, які будуть вимагати від навчального закладу якісно виконувати свої функції. Навчальний заклад існує не для того, щоби забезпечити вчителя тижневим навантаженням, а щоби дати дітям якісні знання.

– Які висновки ви зробили для себе особисто з огляду на кінець навчального року в дистанційному режимі?

Любомира Мандзій: Технології дистанційного навчання будуть використовуватись у школах щоразу більше. Служба освітнього омбудсмена провела онлайн-опитування батьків дітей, які навчаються в закладах загальної середньої освіти.

Ми його проаналізуємо і зробимо відповідні висновки. Але бажано, щоби висновки для себе зробили всі учасники освітнього процесу – і вчителі, й учні, і батьки. Від їхньої активної позиції залежать багато позитивних змін.

По-іншому розкрилася освітянська спільнота: вчителі самоорганізовано ділилися своїми напрацюваннями. Це дуже важливо. Я завжди наголошую: поширюймо успішні історії. Можливо, ваш досвід надихне інших, допоможе, підтримає.

ІППО почали використовували більше технологій дистанційного навчання, надавали супровід учителям.

Я хочу подякувати всім учителям, які опанували технічні складові. Для багатьох це був серйозний виклик. Наші вчителі самовіддано працювали. Звісно, є різні приклади, але ми не будемо шукати аутсайдерів.

Попереду літнє оздоровлення і відпочинок. Випускникам побажаю самодисципліни й ретельної підготовки до атестації і ЗНО. Батькам хочу подякувати за підтримку учнів і хотілося б від них більшого розуміння важливості роботи вчителя.

Олег Фасоля: Закони України “Про освіту”, “Про повну загальну середню освіту” фактично дали повну автономію навчальним закладам. Й органи управління освіти не мають права втручатися як в освітній процес, так і в організацію освітнього процесу. Вони можуть бути модераторами певних процесів, спонукати до чогось, пропагувати щось, але не втручатися.

Велика кількість навчальних закладів хочуть повної автономії, але, на жаль, чимало не знають і не готові впоратися з автономією. Тому, власне, завдання органів управління освітою не тільки в період карантину, а взагалі зараз – це сформувати інституційну спроможність навчальних закладів, спроможність вчителя давати знання в сучасних умовах.

Засновники мають проаналізувати мережу навчальних закладів не тільки залежно від того, як вони заповнені – малокомплектні, переповнені, – а наскільки ефективно вони забезпечують освітній процес. І після цього виходити на відвертий діалог із громадою й говорити про те, що треба робити. Здебільшого, ми зберігаємо радянську модель як управління, так і функціонування навчальних закладів.

Педагоги мають шукати партнерів. А найкращі партнери – це учні й батьки.

Карантин показав, що багато учнів набагато краще орудують сучасними технологіями, ніж батьки і вчителі. Вони допомагали педагогам. Тому проактивність учнів теж важлива.

Ольга Головіна, “Нова українська школа”